Пауерліфтинг сьогодні є одним із найпопулярніших та затребуваних видів спорту у світі. Україна перебуває серед лідерів з підготовки спортсменів, які завоювали різні титули. При цьому пауерліфтинг є досить травматичним видом спорту. І пауерліфтерам потрібна постійна профілактика травм та їх лікування.
Фахівці стверджують, що внаслідок основних вправ у пауерліфтингу (станова тяга, присідання та жим штанги лежачи) спортсмени отримують травми переважно у попереку, колінному та плечовому суглобах, рідше у ліктьовому та променево-зап’ястному. Але основне навантаження йде на плечі, тому найбільший відсоток ушкоджень припадає саме на плечові суглоби спортсменів.
До Українського центру реабілітації спортсменів Університетської клініки ХНМУ звернувся п’ятикратний чемпіон світу з пауерліфтингу, світовий рекордсмен з європейського присідання та у потязі полтавець Михайло Буланий. У червні 2016 року він завоював “золото” на чемпіонаті світу, що проходив у США в м.Кіплін (штат Техас). Український спортсмен переміг у ваговій категорії до 93 кг, взявши 840 кг у триборстві. Незважаючи на те, що під час підготовки до чемпіонату Михайло отримав травму плеча, йому вдалося встановити два світові рекорди у категорії «Мастерс 1» (40+ років). Але травми не проходять безвісти. І останнє пошкодження плеча поставило під загрозу подальшу участь у змаганнях. Про ситуацію зі здоров’ям, спортивну кар’єру і перебування в Українському центрі реабілітації спортсменів Університетської клініки ХНМУ, чемпіон світу з пауерліфтингу розповів у своєму ексклюзивному інтерв’ю.
- Михайле, Ви влітку встановили два світові рекорди у триборстві, незважаючи на те, що були травмовані. Скажіть чому так сталося, що Вам довелося виступати з травмою?
- Коли спортсмен готується до змагань – це довга наполеглива праця. У моєму випадку довелося готуватись 4 місяці до чемпіонату. За 3 тижні до змагань я отримав травму. Вона, звісно, заважала, але останньої миті відмовлятися від змагань вже не можна – я набрав необхідну форму, яку треба було утримувати. Після чемпіонату у мене ще більше загострилася травма і дуже хворіла рука. Я дуже задоволений своїм виступом – мені вдалося виступити гідно на змаганнях та взяти два рекорди.
- Як Ви виходили із ситуації? Адже з травмою дуже складно було виступати?
- Намагався робити розтяжку, але в мене це мало виходило, бо йшов запальний процес. Приймав знеболювальні препарати.
- А що казали лікарі? Що вони рекомендували?
- Нічого не казали. Я до них не звертався.
– Ви боялися, що Вас дискваліфікують перед змаганнями за станом здоров’я?
- Дискваліфікували б навряд чи, але мені довелося б їхати до Америки лише як турист.
- А якби травма дала б ускладнення?
– Я тоді про це не думав. Я стільки часу витратив на підготовку, що я не мав іншого виходу – мені треба було виступати.
- А скільки років Ви у спорті?
- 22 роки.
- А в пауерліфтингу?
- 22 роки.
- Отже, вся спортивна кар’єра присвячена лише одному виду спорту?
- Так. Із 20 років.
- А як Ви потрапили до Харкова, до Університетської клініки ХНМУ та Українського центру реабілітації спортсменів? Адже ви живете в Полтаві?
- Мені порекомендували спортсмени з нашої збірної з пауерліфтингу, які також тут лікувалися. Усі вони залишилися задоволені перебуванням у центрі реабілітації спортсменів. Особливо рекомендував Олексій Бичков. У центрі йому успішно зробили операцію та дуже вдало провели реабілітацію. Він уже набрав потрібної форми. Дуже задоволений.
- А у Полтаві Ви зверталися до фахівців?
- Так звичайно. Але у Полтаві зовсім інший підхід до таких травм – там одразу пропонують операцію, без варіантів.
– А як кваліфікують Вашу травму лікарі? Який діагноз вам поставили?
- Хондроматоз суглобів, а точніше хондроматозні тіла у ліктьовому та плечовому суглобах. Ці тіла з’являються в результаті мікротравм, трофіка кістки порушується, і хрящі окостеніють. В результаті їх знерухомленості захисна тканина суглоба збільшується в обсязі (починають наростати зайві клітини), яка з часом починає загнивати. Від цього починається запальний процес та зменшується рухова активність суглобів. Доводиться розробляти через біль, через борошна. Хоча в будь-якому випадку, це краще, ніж операція. І термін відновлення набагато коротший – 2-4 місяці.
- А якби Ви погодилися на операцію, скільки часу пішло б на колишню спортивну форму?
- 6 – 8 місяців, це у 3 – 4 рази довше, ніж після курсу реабілітації у цьому центрі.
– Сьогодні Вас виписують із центру. Які Ваші подальші плани?
- Я зробив знімки під час виписки. Тепер повертаюся до Полтави і буду в домашніх умовах тренуватись. Вже знайшли реабілітолога, який займатиметься зі мною. Він спеціально приїжджав до Харкова, до Українського центру реабілітації спортсменів для навчання, підвищення своєї кваліфікації. Ми підтримуватимемо постійний зв’язок з керівником центру Олегом Володимировичем (Касаткою – прим.авт.) та лікарем Сергієм Миколайовичем (Рацем – прим.авт.), який займався мною тут.
Процес, який ми тут розпочали, – це добрий заділ на майбутнє, і його не можна зупиняти. Потрібні постійні регулярні тренування, розтяжки, розробки м’язів і суглобів, для цього мені склали індивідуальну програму, за якою я займатимуся тепер вдома.
- А що входило в курс лікування в центрі, які процедури, крім фізичних навантажень та індивідуальних тренувань?
- Магнітолазерну терапію, для судин, що знижує кількість спазмів, ударно-хвильову терапію застосовували, ТЕКАР-терапію, електроміостимуляцію та інше. Плюс два тренування на день по дві години: розминки, розтяжки, які проводив Павло Олександрович Сіренко.
- Скільки тут Ви вже знаходитесь?
- 10 днів. Але із задоволенням пробув би й місяць. Поки що немає такої можливості перебувати тут тривалий термін.
- Михайле, до того, як Ви дізналися про існування Українського центру реабілітації спортсменів, як Ви справлялися із травмами?
- Я вже переніс не одну операцію у Києві. Лікарі попереджали, що після операції захисна тканина знову наростатиме. І справді, через 2-3 роки після операції знову почали хворіти на суглоби. Якщо чесно, до центру я теж їхав спочатку на операцію. Але Олег Володимирович мене переконав, хоч я в це не вірив – важко мені було в це повірити. Я почав розробляти руку, почало виходити, звичайно, болісно, але вже на 4-5 день я відчув покращення. І тоді думка про операцію зникла. Тому що з кожним днем тренувань та процедур мені ставало легше. Я зрозумів, що потрібного результату можна досягти і без операції. На жаль, цю проблему кардинально вирішити не можна. Але якщо вибирати між операцією та реабілітацією, звичайно, потрібно вибирати реабілітацію.
Я спочатку планував їхати до Києва, там дуже добрі спеціалісти. Але пропонували лише операцію. А потім прислухався до думки наших спортсменів зі збірної та вирушив до Харкова, про що зовсім тепер не шкодую. У Києві мене б уже «почіпали».
- Михайле, якщо оцінювати на сьогоднішній день стан спортивної медицини в Україні в цілому, скажіть, на Вашу думку, що необхідно зробити для того, щоб якість спортивної та медичної підготовки спортсменів покращилася?
- забезпечити необхідне фінансування. Якщо говорити про спортивно-тренувальну базу в Кончі-Заспі, де відбуваються збори професійних спортсменів перед міжнародними змаганнями, там є практично все. Обладнання, апаратура та ін. Можливо, не таке сучасне, але є. Немає фахівців-реабілітологів, які б професійно займалися здоров’ям спортсменів. Так, є хороші лікарі, але нам потрібні саме реабілітологи, які знають фізіологію, анатомію, біодинаміку та мають великий практичний досвід.
- Михайло, завершуючи інтерв’ю, хотілося б дізнатися про Ваші подальші плани. Поділіться, будь ласка.
- Цього року чемпіонат світу проходив у США, наступного буде проходити у Білорусі. Дуже сподіваюся, що я встигну повернути форму і виступлю з хорошими результатами. Та я не тільки сподіваюся, я в це вірю!
Після нашої зустрічі Михайло поїхав додому натхненний, впевнений у своїх силах.
Цікаво почути думку фахівця, який спостерігав за спортсменом протягом усього періоду. Сергій Рац, лікар-реабілітолог відділення фізичної реабілітації стаціонару Університетської клініки ХНМУ та Українського центру реабілітації спортсменів, прокоментував стан здоров’я пауерліфтера на сьогоднішній день.
«До програми лікування Михайла Буланого увійшли такі процедури, як елекронейростимуляція, магнітолазерна терапія та ТЕКАР-терапія. Остання процедура унікальна тим, що впливає електромагнітним імпульсом на зв’язки та м’язи людини, це глибоке проникнення імпульсу в м’язи зсередини, внаслідок чого йде процес нагрівання тканин. Враховуючи, що Михайло раніше переніс операцію, і в нього розвинулася післяопераційна контрактура плечового суглоба, ТЕКАР-терапія була призначена для розігріву тканин та підготовки їх до подальших фізичних навантажень. Після цієї процедури нашим пацієнтом займався Павло Олександрович Сіренко, який розробив спеціальну програму вправ саме для цієї групи м’язів та зв’язок.
У процесі лікування було отримано певний результат – збільшилася амплітуда руху спортсмена. Але є органічні зміни у самому суглобі: зміни суглобових зв’язок та суглобових поверхонь. Протягом півроку збільшиться обсяг руху в ліктьовому суглобі на 10-15 см. Більшого обсягу, швидше за все, не буде, це викликано органічними причинами. До слова, операція не дасть значного збільшення обсягу, т.к. процес наростання продовжуватиметься, і єдиний безопераційний спосіб бути у формі – це виконувати комплекс вправ, складених індивідуально для Михайла, та регулярно проходити курс реабілітації.»
Павло Сіренко, тренер Українського центру реабілітації спортсменів, кандидат наук з фізичного виховання та спорту, який брав активну участь у відновленні спортсмена після травми, підтвердив, що Михайло Буланий зараз у досить хорошій спортивній формі, з урахуванням обставин. Зрозуміло, про змагання говорити поки що рано, але Михайло має великі шанси не лише брати участь у чемпіонаті світу наступного року, а й опинитися в трійці призерів.
«У Михайла дуже добре розвинені м’язи, які відповідають за згинання плеча, зведення розведених рук (грудні м’язи), розвинена спина. Але проблема полягала в тому, що м’язи, які обертають плече (вони знаходяться під дельтовидним м’язом), і дрібні м’язи були б в стані гіпертонусу. Лікарі, діагностувавши цю проблему та склавши план лікувальних заходів, попросили нас про те, щоб ми звернули увагу на ті м’язи, які виконують той чи інший елемент. Разом із Михайлом Буланим, оцінивши структуру його змагальних вправ і зрозумівши, в якому русі виникає основне обмеження, ми розгорнули побудову наших комплексів вправ у зворотному напрямку. Ми почали перерозподіляти навантаження на м’язи, які виконують рух у зворотний бік, а на м’язи, які перебували у стані спазму, ми давали спеціальні вправи, на розслаблення та розтягування.»
На запитання, чому в Українському центрі реабілітації спортсменів Михайлу Буланому вдалося уникнути операції, Павло Сіренко відповів таке:
«Тут є перспектива, тут є правильний формат організації роботи. З Сергієм Миколайовичем (Рацем – прим.авт.) ми знаходимося у професійному живому контакті, і такий формат роботи може принести справді якісний результат для наших пацієнтів. Ми, як ланки одного ланцюга, жодна ланка не повинна випадати у процесі роботи: ні медсестри на посаді, ні організація побуту, ні масажисти, ні тренери, ні інші члени команди. Кожен чітко знає, у якій послідовності проходить програма лікування та реабілітації пацієнта, і кожен виконує свою роботу.
Розмовляла Олена Лобач
